Вихователю про дитину з синдромом Дауна

Я прийшов у дитячий садок, давайте знайомитись.

Зазвичай, кожна людина має 46 хромосом, але в мене – 47. У двадцять першій парі живе третя зайва хромосома. Саме тому мій синдром називають також «трисомією по двадцять першій парі», а день підтримки людей із синдромом Дауна – 21 число третього місяця, тобто 21 березня. Цього дня люди носять непарні різнокольорові шкарпетки.

Мій синдром – не хвороба, це набір ознак і відмінностей.

Я хочу розповісти про себе.

Часто люди спочатку помічають відмінності у моїй зовнішності: розкосий розріз очей, приплющений ніс та привідкритий рот. Повірте, за 10 хвилин спілкування мої відмінності стануть непомітними. Ми всі відрізняємося. Взагалі, я значно більше схожий на своїх батьків, ніж на інших людей з трисомією.
Я не такий спритний, як мої однолітки.
Мені потрібно дещо більше часу для того, щоб подумати і відповісти.
Я постійно розвиваюсь, але навчання дається мені важче, ніж моїм одноліткам, тому я буду знати і вміти менше.

А ще я дуже люблю спілкуватись, чудово відчуваю ставлення до мене інших людей та ціную це. Я дуже чекав цього дня. День, коли я піду в дитячий садок!

Для того, щоб ми могли потоваришувати, я приготував декілька порад та ідей.

Іноді будьте на одному рівні зі мною! Це просто: треба присісти поряд зі мною. Тоді я зможу дивитись вам в очі, відчувати себе рівним членом нашої спільної команди.

Називайте мене по імені, звертаючись до мене. Навіть коли розмовляєте про мене з батьками, нехай моє ім’я звучить частіше. Так я розумітиму, що ви говорите про мене та зі мною.
Не хвилюйтесь, якщо я не відповідатиму. Мені потрібен час, щоб звикнути до вас.
Розмовляйте зі мною. Розкажіть мені про те, на що я дивлюсь. Попереджайте про те, що ми зараз будемо робити, коли розійдемось і зустрінемось знову. Ви одна з перших осіб «великого світу», і ви допомагаєте мені його зрозуміти.

Постарайтеся говорити чітко, використовуючи жести та роблячи паузи приблизно 5-7 секунд. Наприклад, ви можете сказати: «Це – спальня, Тут діти сплять» – а потім підкріпити це жестом: скласти руки біля вуха. Так я розумітиму вас значно краще.
Я можу відповідати вам словом або жестом. Я вмію говорити, але говорю менше і рідше, ніж мої однолітки.

Поради та ідеї, які допоможуть мені вчитись та стати самостійним.

Покажіть мені спочатку всю групу: місця, де я буду спати, їсти, роздягатися, ходити до туалету, – а потім мої особисті предмети: шафу та стілець. До речі, запам’ятати це все легше, якщо на дверях і меблях будуть наклейки. Якщо у вас є такі, то приклеюйте. А якщо немає, то, можливо, їх принесуть батьки?

Спитайте у моїх батьків, що я вже вмію робити сам, а в чом мені ще потрібна допомога. Дозволяйте мені самому робити те, чого я вже навчився. Я буду тренуватись робити те, що мені ще складно, буду робити це повільно і поступово. Але чим більше спроб я зроблю і чим більше побачу прикладів від інших дітей, тим краще в мене буде виходити. Найпростіші заняття скоріше допоможуть мені стати самостійним та спритним, а для вас звільнять час і сили.

Про свої бажання я часто повідомляю поведінкою. Я можу обійматись чи відвертатись, відбирати іграшку або наполегливо давати її в руки. Постарайтеся зрозуміти, чого я хочу, і коментуйте мої дії. Наприклад, коли я вказую на іграшку, ви можете сказати: «Ти хочеш цю іграшку», – а потім дати її мені. Так я буду знати, що ви мене розумієте, і буду старатись говорити.
Я можу втомлюватись набагато швидше, ніж інші діти. Навіть від веселих ігор. А коли я втомлююсь, то можу відсторонитись, піти, лягти або, навпаки, поводитись надто активно. Ви помітите, що я не слідкую за своїми емоціями. В такий момент ліпше дати мені відпочити. Візьміть мене за руку і повідомте про те, що я втомився. Покажіть мені куток для відпочинку. Поступово я почну розуміти, як це – втомлюватись – і почну самостійно шукати спосіб для відпочинку.
Для розвитку мені потрібні не лише загальні спільні заняття, але й заняття зі спеціалістами. В моєму ІПР написано все, що мені потрібно для розвитку. Спеціалісти ІРЦ разом з адміністрацією дитячого садка допоможуть організувати такі заняття.

Поради та ідеї, які допоможуть подружити мене з дітьми в групі.

Розкажіть усім дітям, що люди бувають різними. Спитайте в дітей, во що вони люблять грати. Розкажіть, як граю я. Поясніть, що я роблю, щоб попросити або відмовитись. Чудовий час для знайомства – ранкове привітання.
Запрошуйте мене в спільні ігри, давайте доручення (роздати пензлики, листочки) і дайте просте завдання на дитячому ранку. Діти побачать, як багато я можу, а я буду відчувати себе важливим членом команди.

Коли будете говорити про мене іншим батькам, пам’ятайте: вам не потрібна їхня згода. Усі батьки приймають рішення тільки про свою дитину. Але добре ставлення і розуміння зайвими не будуть. Мої батьки можуть розповісти про мене на батьківських зборах і навіть показати фотографії.

Взагалі, батьки часто раді, що в групі з’являється несхожа дитина. Адже ми вчимось розуміти одне одного, починаємо цінувати свої особливості та відмінності, стаємо добрішими.

Я хочу відкрити вам великий секрет. Є окремі спеціальні місця, інтернати, в яких вже дуже багато років навчають дітей з синдромом Дауна. Але немає спеціального світу. Ми всі живемо разом. Я хочу стати самостійним, впевненим та потрібним. Я хочу познайомитись з різними дітьми, зрозуміти, як влаштований реальний світ, і знайти в ньому своє місце. Ви – моя перша надійна опора в цьому світі після батьків. Повірте, люди з синдромом Дауна можуть багато!