Вихователю про церебральний параліч

Доброго дня! Я прийшов у вашу групу дитячого садка. Знаю, сам факт моєї появи в садку – дуже несподіваний.

Давайте я розповім вам про свій діагноз. Слово «церебральний» означає, що порушення виникло в головному мозку, а параліч – що через це страждає робота м’язів. В мене такі рухи тому, що мій мозок неправильно керує м’язами.

Раніше всі думали, що для моїх занять необхідні окремі спеціальні садки. Тепер знають, що спеціальні візочки, стільці і знання у вихователів допоможуть мені бути в звичайно дитячому садочку. В багатьох країнах діти з церебральним паралічем займаються разом з усіма іншими. Це корисно для всіх дітей однаково. Ми всі зможемо спілкуватись, навчатись доброти і толерантності. Звісно, у вас виникне багато питань. І зараз я постараюся розповісти про головне

Поради та ідеї, котрі допоможуть мені стати самостійним:

В моєму розвитку мені дуже допомагає спеціальне обладнання

Візок і ходунки допомагають рухатись зручніше і легше, а не обмежують мої рухи і не позбавляють мотивації. Не змушуйте мене ходити самого все більше і більше. Я можу пройти самостійно декілька кроків, від ліжка до стільця. Всю іншу відстань я долаю в ходунках. Відстань визначив мій лікар, батьки та фізичний терапевт. Я можу витратити на ходьбу всі свої сили (у мене більше ні на що не лишиться). А вони дуже мені потрібні для ігор, розвитку та спілкування.

Рухатись мені потрібно і важливо. Мені може знадобитись ваша допомога, щоб встати або сісти. Не поспішайте одразу брати мене на руки або під пахви – можливо, потрібно просто підтримати за лікоть або підбадьорити словом.
Я багато разів падав і багато разів вставав. Я, як і всі, іноді падатиму. Але коли я падаю, я виглядаю більш безпомічним, аніж звичайна дитина. Не поспішайте одразу піднімати мене, мені вже 3 роки. Напевно, я і цього разу зможу встати самостійно, лише дайте мені таку можливість. І будьте поряд на випадок, якщо знадобиться допомога.
Мої батьки знають, що я вмію, а чого ще треба навчитись. Дізнайтесь в них:

Що я можу робити сам?
В чому потрібна допомога і яка?
Як я зазвичай показую, що необхідна допомога?

Коли отримаєте відповіді, розкажіть про це асистенту вихователя та няням, щоб ви діяли однаково.

У простих речах я вчуся бути самостійним, долати труднощі. Коли я їм, одягаюсь на вулицю або йду до туалету, почекайте мене. Мені потрібно більше часу, ніж іншим. Побудьте поряд і знайдіть теплі слова, щоб підтримати, але не робіть замість мене. Я зрозумію, що я не безпомічний, а можу бути самостійним!
Моя увага дуже залежить від пози. Якщо я незручно сиджу або сповзаю, то буду думати лише про це, а не про заняття. Спільним для всіх дітей з церебральним паралічем є те, що стегна повинні лежати на сидінні, а стопи – стояти на поверхні. Це часто легко досягається, якщо всі суглоби на ногах зігнути під 90 градусів. Мій спеціальний стілець з ремінцями та підставкою для ніг допомагає мені бути уважним і займатись, не сповзати і відчувати себе впевнено.
Якщо ви раптом помітили, що мені у візочку з ходунками або в стільці не зручно, то розкажіть про це батькам.
Моє обладнання – це частина мене. Скажіть іншим дітям, щоб вони не відсували від мене крісло або ходунки, нічого в них не клали, навіть іграшки.
Для мене важливо брати участь у всіх справах і бути незалежним. Самому їсти, малювати і пишатись цим. Тому в мене ложка з більш товстою ручкою. Її легше тримати в руці. Такі ж олівці та пензлики. Мої батьки знають про ці тонкощі та можуть принести все необхідне в садок. Чудово, якщо я зможу користуватись цими предметами щодня.
Охайно в мене не буде. Їм, малюю і багато іншого я роблю не дуже точно і в мене видно слину. Не акцентуйте на цьому увагу, мені важливо робити самому і робити разом з усіма.
Для мене важливо спілкуватись з усіма, просити і відмовлятись, висловлювати ідеї і робити це так само швидко, як і всі інші дітлахи. Для цього в мене є планшет зі спеціальною програмою для комунікації і паперові картки Пекс. Вони допомагають мені стати частиною компанії та спілкуватись як всі, лише за допомогою пристроїв.

Поради та ідеї, які допоможуть нам спілкуватись:

Щоб зі мною було легко спілкуватись:

Говоріть чітко, простими фразами, використовуйте жести і робіть паузи, щоби я встиг обдумати те, що ви сказали – спробуйте порахувати до трьох або до п’яти. Діти набагато легше дорослих грають, але важче розуміють мовлення.
Звертайтесь до мене по імені, яким мене називають вдома. Спитайте про це батьків.
Я говорю не так чітко, як інші діти. Але я дуже багато цього вчуся і стараюсь. З часом ви почнете розуміти мене краще. А поки що не забувайте про картки Пекс і планшет для комунікації.

Присядьте навпроти мене і першими подивіться в очі. Під час розмови мені дуже подобається дивитись людям в обличчя і бачити їхні очі. Але весь час піднімати голову буває важко – тоді я втрачаю рівновагу і можу впасти.
В мене є ідеї та бажання. Якщо їх часто не помічають, я буду поводити себе погано, щоби привернути увагу дорослого. Або навпаки втрачу надію бути почутим і закриюся. Якщо я погано поводжусь або відсторонююсь, подумайте, чого я можу хотіти в цей момент. Озвучте вголос те, що я хочу , і подивіться на мою поведінку. Якщо ви вгадали, то побачите позитивну реакцію. Допоможіть мені втілити мої ідеї. І тоді я захочу брати участь у спільній справі. Я буду включеним і зацікавленим, а значить зможу поводитись краще.

Похваліть мене, якщо ви хочете, щоб я чогось навчився швидше. Недоліки завжди видніші, але зауваження не мотивують мене виправлятись. Вони й інших дітей не мотивують. Не потрібно хвалити мене весь час, хваліть за те, що мені зазвичай робити складно, а зараз вийшло. (Мене дуже мотивує похвала за те, що мені вдається зробити. Іноді це важко, але похвала дає мені сил, щоб засвоювати нове)

Поради та ідеї, як подружитись з дітьми в групі.

Діти звикли до всього незвичайного, і нас важко здивувати. Так-так, моя зовнішність не відповідає стандартам красивих журналів. Але, на щастя, діти їх не часто дивляться, нам більш до душі мультики з дивними намальованими персонажами. Дозвольте і допоможіть нам грати разом . Спільні ігри зроблять мене впевненим у собі і надихатимуть на нові рухи та розвиток. В мене з’явиться впевненість.

Спробуйте адаптувати ігри і місце за столом і на підлозі, щоб я зміг брати участь. Спочатку мені буде важко включатись, тому пропонуйте мені ролі і показуйте різні способи участі в іграх чи на дитячому ранку. З часом я стану ініціативнішим, і ми з друзями будемо придумувати свої власні ігри.

Безбар’єрне середовище – запорука моєї самостійності та активності. Це круто для всіх, а ще вільний час і сили для гри та розвитку.

Безбар’єрне середовище зручне для всіх, а не лише для людей з інвалідністю. В дитячих садках воно передбачає ширші двері, меншу кількість сходинок, ширший вхід до санвузлів та зручні поручні. Такий дизайн ще називають універсальним, адже від підходить та зручний для всіх.
Класно, коли є пандуси і немає бордюрів. Це зручно і мені, і людям з дитячими візками, людям похилого віку, а ще любителям гіробордів. У просторі з універсальним дизайном зручніше пересуватись, і це менш травмонебезпечно. В Україні цей напрямок активно розвивається, і кожна будівля, що була сконструйована таким чином, одразу стає модним.

У багатьох країнах діти з церебральним паралічем навчаються, займаються і грають разом з іншими дітьми. Частіше за все це починається з садочка. Вихователь – дуже важлива людина в моєму житті. Саме ви зможете навчити мене бути самостійним, впевненим і потрібним, знайти своє місце в суспільстві. Це так важливо! І я сподіваюсь, ця думка буде надихати вас, якщо щось не буде виходити одразу і легко.