Вчителю про дитину з синдромом Дауна

Ви – мій перший вчитель. Давайте знайомитись.

Мій синдром – не хвороба, це набір ознак і відмінностей.

Я хочу розповісти про себе.

Часто люди спочатку помічають відмінності у моїй зовнішності: розкосий розріз очей, приплющений ніс та привідкритий рот. Повірте, за 10 хвилин спілкування мої відмінності стануть непомітними. Ми всі відрізняємося. Взагалі, я значно більше схожий на своїх батьків, ніж на інших людей з трисомією.
Я не такий спритний, як мої однолітки.
Мені потрібно дещо більше часу для того, щоб подумати і відповісти.
Я постійно розвиваюсь, але навчання дається мені важче, ніж моїм одноліткам, тому я буду знати і вміти менше.

А ще я дуже люблю спілкуватись, чудово відчуваю ставлення до мене інших людей і ціную це. Я дуже чекав цього дня і радий, що можу вчитись разом з усіма.

Щоби ми змогли потоваришувати, я приготував декілька порад та ідей.

Поради та ідеї, які допоможуть нам спілкуватись

Називайте мене по імені, навіть якщо розповідаєте про мене комусь іншому. Не виділяйте мене особливими словами, навіть лагідними, як наприклад «сонячна дитина».

Розмовляйте зі мною, знаходьте на перервах хвилинку, щоб що-небудь мені сказати. Для мене дуже важлива ваша увага!
Розмовляйте зі мною простими реченнями, чітко, з невеликими паузами. Так мені легше зрозуміти вас.
Я буду відповідати не одразу, а через певний час і коротко. Можливо, моя мова буде не надто образною та красивою. Я дуже стараюся, але поки що виходить тільки так.

Поради та ідеї, які допоможуть мені вчитись і стати самостійним

В інклюзивному ресурсному центрі для мне напишуть «Висновки», а в школі складуть індивідуальний план розвитку (ІПР). Мої батьки повинні будуть його обов’язково підписати. Це допоможе школі та моїм батькам узгодити мету і результати навчання.

Поговоріть з моїми батьками. Вони дуже добре знають мене і мої можливості. А ви краще знаєте, як навчити мене читати і писати. Так ви разом підберете способи і методи навчання.
Спочатку я не буду показувати все, що вмію. Багато сил буде йти на адаптацію.

В мене будуть індивідуальні заняття, котрі допоможуть мені (і вам) у моєму навчанні.
Я втомлююсь швидше, ніж однокласники. Втома проявляється по-різному: я можу лягати, поклавши голову на парту, гомоніти або човгатись. Так робить багато дітей в першому класі. Я можу відпочити, поклавши голову на парту, або піти в ресурсну кімнату. Так я навчусь справлятись із втомою та засвоювати правила поведінки.
У нас буде більше успіхів, якщо спиратись на мої сильні сторони й таланти.
Багато в чому я схожий на своїх однокласниках: іноді я буду лінуватись, а чомусь бути старанним. Оцінюйте мене справедливо за критеріями ІПР. Я буду радіти або засмучуватись, але відчувати себе рівним.
Давайте мені різні доручення, наприклад, роздавати зошити, допомагати розносити обіди або молоко. Виконуючи їх, я буду отримувати величезне задоволення. Це не соромно – радіти простим речам.
Якщо коли-коли-небудь я спитаю вас, чому я не такий, як всі, скажіть мені, що в мене є зайва хромосома, це називається синдромом Дауна. Але я вчусь і розвиваюсь. Люди дуже мало знають про синдром Дауна та іноді кажуть образливі речі. Підтримайте мене. Обов’язково поговоріть з тими, хто обзивається. Я не зможу зробити це сам!
Знаєте, про що я думаю? Якби люди вирішили, що норма – це інтелект, як в Ейнштейна, то у всіх нас були б проблеми. А так виходить, що за межею опинився лише я. Давайте вважати, що норма – це коли всі ми різні.

Поради та ідеї для батьківських зборів

На перших батьківських зборах дайте слово моїм батькам. Вони простими словами розкажуть про мене. Дорослі часто бояться невідомого. Якщо розказати про мене, їм багато чого стане зрозуміло.
Уточніть, що наш клас не корекційний чи слабкий, а інклюзивний. Всі інші дітлахи будуть вчитись за звичайною програмою.
Пам’ятайте, вам не потрібен дозвіл інших батьків, щоби я пішов до школи. Кожні батьки приймають рішення тільки щодо своєї дитини.

Поради та ідеї, як допомогти мені подружитись з дітьми в класі

Розкажіть дітям, що я вчусь за окремою програмою, у мене є окремі заняття і зошити, але я учень і член спільної команди, як і всі.
Мене можуть дражнити. Не всі дорослі толерантні по своїй природі, а діти їх копіюють. Нехай в нашому класі діти копіюють вас. Присікайте агресію.

Говоріть вголос, в чому я сильний. Діти 6–8 років вірять своєму вчителю.
Пропонуйте спільні цікаві ігри. Мені хочеться вірити разом з усіма, але треба трохи більше часу, щоби почати. Допоможіть мені включитись, а далі я сам. Так я по-справжньому стану членом колективу.

Знаєте, про що я мрію? Я хочу бути в школі, спілкуватись і пізнавати світ. Невідомо, яке майбутнє нас чекає. Ми всі станемо різними людьми: щасливими і не дуже, з поважною роботою чи зовсім простою. Я вірю, що моє майбутнє не залежить від хромосом. І ви теж повірте, будь ласка.