Вчителю про дитину з розладом аутистичного спектру

Привіт! Ой ні, здрастуйте!

Я прийшла до школи. Давайте знайомитися, я дівчинка і в мене Аутизм. Це означає, що в мене є порушення в соціальній комунікації та повторювана обмежена поведінка. Раніше діти з аутизмом навчалися індивідуально вдома або в спеціалізованих школах. Але зараз ми можемо навчатися у звичайній школі. Школа - це і навчання, і початок мого життя в суспільстві.

До школи я дуже готувалася.

Моя поведінка пов'язана з діагнозом, а не з дефіцитом виховання та уваги батьків. Я готувалася до школи серйозніше, ніж інші діти. Я працювала з фахівцями, ходила в садок і займалася з батьками. Але це не означає, що мені під силу прийняти всі шкільні правила відразу. Мені знадобиться ваша допомога і час. Адже комунікація та соціалізація - складні та важливі для мене завдання.

Давайте я опишу яка я і чому.

Мої сильні сторони - зорове сприйняття, увага до деталей, великий обсяг механічної пам'яті.

А слабкі сторони - складнощі з розумінням загального сенсу тексту та сприйняття усного мовлення. Вони можуть завадити мені займатися всіма предметами, навіть математикою. Бо не вдасться зрозуміти умову задачі.

У мене інші сенсорні пороги сприйняття.

Мої пороги відчуттів сильно відрізняються від ваших. Те, що зазвичай для всіх, для мене може бути випробуванням, а може бути зовсім непомітно.
Іноді я розгойдуюся, ходжу навшпиньки, надягаю навушники або йду в ресурсну кімнату. Такі дії допомагають підтримувати баланс відчуттів і регулювати мою поведінку. Якщо мені заборонити це робити, у мене може статися істерика.
Я не виношу погляду в очі іншим людям і уникаю дотиків. Я уникаю цього з усіма людьми: близькими і малознайомими. Не торкайтеся до мене без потреби і попросіть про це колег і дітей.

Поради та ідеї, які допоможуть мені познайомитися й адаптуватися:

Щоб познайомитися, давайте зробимо так.

Щоб зі мною познайомитися, зверніться до мене на ім'я і скажіть, як звуть вас. Я не відповім і не подивлюся в очі. Але я вас почую. А мої батьки представлять мене.

Моє місце в класі має бути максимально відокремленим і спокійним. Як це? Ближче до вчителя, з краю. Так рухи і голоси дітей будуть менше відволікати мене і відбирати мої сили. Я зможу краще займатися. А в разі потреби швидше вийти з класу. А ще так моя поведінка менше відволікатиме від занять інших дітей. Покажіть мені парту, за якою я буду сидіти. Дайте помацати, посидіти і можливо трохи погойдатися на стільці.

Познайомте мене зі школою. Покажіть мені, де розташовані: гардероб і клас, туалет і їдальня, медпункт і бібліотека. Буде чудово, якщо в мене буде план школи. Я мислю картинками, і добре їх розумію.

Розкажіть про правила. "До їдальні ми всі ходимо разом. Щоб вийти в туалет, підніми руку і покажи на двері". Супроводжуй інструкцію жестами. Це схоже на стюардес, а їх усі добре розуміють. Для мене це запорука успіху.

На засвоєння правил мені знадобиться час і ваша допомога. Спирайтеся на картинки. Так у нас буде краще виходити домовлятися.

Поради та ідеї, як познайомитися з учнями в класі.

Багато вчителів кажуть, що з батьками буває складніше, ніж з дітьми. Я знаю, що дорослі часто налаштовані проти інклюзії, бо переживають за своїх дітей та їхню успішність.

Хтось боїться, що я небезпечна і непередбачувана.

Хтось вважає, що я можу навчити дітей поганої поведінки.

Хтось боїться, що вчителю не вистачить на всіх часу.

Хтось думає, що вчитель на заняттях орієнтуватиметься на рівень слабких, а не сильних учнів.

А є такі, що зовсім вважають аутизм заразним.

Вам доведеться розвіяти всі ці міфи і серйозно з батьками поговорити.

Щоб батьки не боялися, розкажіть, що я буду займатися за своєю особистою програмою, а для інших дітей вона не змінюється.

Повідомте, що, можливо, інші діти будуть іноді повторювати якісь мої дії. Але вони не стануть переймати і привласнювати цю поведінку. У них уже сформовані свої, звички і правила для різних ситуацій.

Запитувати дозволу про те, чи хочуть мене бачити в класі, не потрібно. Я маю такі самі права здобувати освіту, як і всі інші діти.

Дайте слово на батьківських зборах моїм мамі й татові. Вони розкажуть про діагноз, складнощі, досягнення, плани. Батьки знають про мене краще за всіх. І хоча спочатку вони хвилюватимуться, нехай усе ж таки виступлять. Коли батьки розкажуть про мене, інші мами й тата вважатимуть мене просто дитиною.

Пам'ятайте, що мої та інші батьки вірять вам. Якщо вони побачать, що ви нас розумієте і знаєте, як усім подружитися, вони заспокояться і полюблять наш клас.

Мені не просто спілкуватися з дітьми. Але дуже важливо бути з усіма разом

Коли ми всі будемо знайомитися, назвіть усі наші імена. Ми всі навряд чи запам'ятаємо одне одного відразу, але момент знайомства важливий сам по собі.

Я буду разом з усіма ходити в їдальню, займатися, слухати як відповідають діти. Через деякий час я зможу вступати в спілкування більш активно: брати участь у деяких рухливих іграх, відповідати на запитання.

Якщо я не хочу брати участь у спільних заходах або граю одна, це не означає, що мені погано. Я люблю бути сама. І ще так я відновлюю сили.

У дітей з'являться запитання, чому я швидше втомлююся, вчуся за іншою програмою, зі мною важко гратися та спілкуватися. Поясніть їм причини моєї поведінки (посилання на знайомство) і те, як мені можна допомагати.

Поради та ідеї, які допоможуть мені справлятися з перенапруженням і запобігати істерикам:

Мені важливі сталість і передбачуваність. Мене не потрібно пересаджувати з парти на парту. І в їдальні теж важливо мати постійне місце. Це не примха, це запорука адаптації. Будь ласка, поясніть це співробітникам школи і дітям.
Мені потрібно знати розклад і мати його у вигляді картинки. Так я уявляю свій день, готуюся до нової події або уроку і менше хвилююся. А значить краще себе веду.
Я висловлюю свої емоції та бажання інакше, ніж інші діти. Поспостерігайте за мною, запитайте в моїх батьків, як розуміти мою поведінку. З часом ви будете мене розуміти мене краще і ділитися з колегами, які ведуть у нас окремі уроки.
Я можу швидше, ніж однокласники, втомлюватися і втрачати баланс. Якщо ви бачите, що я розгойдуюся і махаю руками - дозвольте мені це робити і так заспокоюватися. Якщо я поводжуся гірше: кричу, встаю і ходжу класом - нехай асистент вчителя відведе мене в ресурсну кімнату.
Скажіть вголос: "ти втомилася, тобі потрібно відпочити". Ця фраза дасть змогу мені й усім хлопцям у класі зрозуміти, що сталося. Не говоріть про мене в третій особі й не соромте. Це точно не допоможе.

Якщо я роблю те, що робити заборонено всім: кусаюся, знімаю одяг, довго кричу, цю поведінку потрібно зупиняти. Запитайте в моїх батьків, як це робити. Вдома вони використовують картку "Стоп".

Поради та ідеї, як допомогти мені в навчанні.

В Інклюзивно-ресурсному центрі мені напишуть індивідуальний план розвитку. З ним я і батьки прийдемо до вас у клас. Цей план враховуватиме мої можливості та допоможе підібрати й адаптувати потрібні матеріали. Щоб усе стало на свої місця, обговоріть його під час знайомства з моїми татом і мамою. Вони розкажуть, що мені подобається, з чим у мене складнощі, яких результатів вони чекають від мого навчання.

Крім того, на допомогу вам у класі буде асистент учителя. Обговоріть із ним розподіл обов'язків, щоб усе вийшло гармонійно і зручно.

Я поступово, а не відразу, почну вчитися в загальноосвітньому класі. Усе нове дається мені складно, тому перші заняття не показові. Регулярно обговорюйте спільно зі шкільним психологом, асистентом і педагогами такі питання:

які уроки я вже готова відвідувати з усіма разом,

скільки часу я проводжу на групових заняттях, а скільки займаюся індивідуально

як зменшувати підтримку асистента.

Не бійтеся включати мене в загальний хід уроку і давати мені індивідуальні завдання. Я чудово запам'ятовую вірші, але мені складно розповісти їхній зміст. Я можу допомагати озвучувати правила для всіх, я чудово їх запам'ятовую. Ще я люблю малювати і ходити на фізкультуру!

Як усі я готова виконувати завдання й отримувати за них справедливі оцінки.

Багато в чому я схожа на своїх однокласників: іноді я буду лінуватися, а в чомусь бути старанною і старанною. Оцінюйте мене справедливо за критеріями з ІПР. Я буду радіти чи засмучуватися, але відчуватиму себе рівною.

Я мислю картинками. Якщо ми разом будемо їх використовувати, я краще розумітиму, що відбувається, і співпрацюватиму. Ось ілюстрації можливих видів діяльності.

Використовуйте мінімальну підказку. Спочатку спробуйте словесну підказку, а потім більш інтенсивну (робити моєю рукою). Один момент: пам'ятайте, я насторожена до дотиків, тому не чіпайте мене несподівано і не познайомившись зі мною добре. Коли я з вами "подружуся" і впізнаю ваші руки, я буду приймати допомогу.

Є багато людей, з якими можна обмінюватися досвідом і отримувати підтримку. Якщо у вас є запитання, на які не можуть відповісти мої батьки або ваші колеги в школі, подумайте, у кого ви зможете запитати ще. Це можуть бути психологи та логопеди, з якими я займаюся після школи. Зателефонуйте їм. А ще є педагоги з інших шкіл, які мають досвід у навчанні дітей з РАС. Знайдіть такі форуми та конференції. Ваш досвід може бути цінним і корисним для них.

У школі, де діти з раннього віку вчаться розуміти особливості одне одного, виникає атмосфера довіри - і розвиваються найкращі якості: толерантність, турбота, доброта. І всі діти (та й дорослі теж) почуваються комфортніше.