Вчителю про церебральний параліч

Привіт!

Сьогодні ми зустрілись і ви мій перший вчитель. У мене церебральний параліч (ЦП), тому я приїхав на інвалідному візку.

Давайте я розкажу вам про свій діагноз. Слово «церебральний» означає, що порушення виникло в головному мозку, а «параліч» - що через це страждає робота м’язів. У мене такі рухи через те, що мій мозок неправильно керує м’язами

Раніше діти з ЦП не приходили в звичайну школу. Вони їхали вчитись далеко від дому до спеціалізованих інтернатів. Я вчитимусь в інклюзивному класі.

Щоб ми краще розуміли одне одного, розкажу вам трошки про себе.

Поради та ідеї, котрі допоможуть мені стати самостійним:

Прокладіть разом зі мною маршрути до всього, що для мене важливо: гардероб і клас, туалет і їдальня, мед. пункт і бібліотека, до парти і дошки в класі. До всього важливого я хочу під’їжджати сам, тобто проходи повинні бути достатньо широкими, пороги на входах у всі приміщенням мають бути відсутніми.
Дозвольте мені самостійно робити те, що я вже вмію, навіть якщо для цього потрібен час: діставати книжки, збирати портфель після уроків, вдягатись, їсти. Мої рухи не виглядають плавно і гарно. Зате я результативний і самостійний.

Я, як і всі, соромлюсь, адже багато питань – дуже особисті. Якщо ви бачите, що мені потрібна допомога, коли я їм або йду до туалету – спитайте мене по секрету і делікатно. Допомагайте так, щоб ніхто не бачив. Так буде комфортно для всіх дітлахів (то й дорослих:)), які потрапили в незручну ситуацію і потребують допомоги. Так у нас в класі буде більше взаємоповаги і менше насмішок.

Моя увага залежить від пози.

Я зможу займатись, якщо буду сидіти правильно. Як саме, розкажуть і покажуть батьки. Я і мої друзі з ЦП дуже різні. В кожного є своє зручне положення тіла, в якому виходить гратись і вчитись.

Є також і загальні принципи зручної пози.

Мої стегна повинні лежати на сидінні, а стопи – стояти на поверхні. Часто це досягається, коли кут у всіх суглобах – 90 градусів.
Мій таз повинен бути стабільним, не з’їжджати. Іноді для цього необхідні ремені.

Дуже важливою є можливість міняти положення тіла: нахилитись вперед і відкинутись на спинку крісла. Про це розкажуть батьки і фізичний терапевт.
Якщо поза правильна, то шия і плечовий пояс будуть більш розслабленими. Мені буде простіше говорити і керувати руками.
Якщо моя поза стане незручною і я скажу це вам, знайте, що це не забаганка. Допоможіть мені прийняти правильне положення.

Поради та ідеї, котрі допоможуть мені вчитися.

В інклюзивному центрі мені напишуть індивідуальний план розвитку. Цей план буде враховувати мої можливості та допоможе підібрати всі потрібні матеріали. Щоб уточнити план, обговоріть з мої батьками те, що мені подобається, з чим в мене труднощі, яких результатів вони чекають від мого навчання. В ІПР буде вказано, чи з’явиться в нашому класі асистент вчителя.
За мною в школу прийдуть спеціальні гроші. Вони називаються «субвенція». Вони будуть приходити щороку. З часом ви зможете зробити школу зручною для всіх, з модним універсальним дизайном. Дошка, яка опускається, ліфт, пандус на вході, спеціально облаштований туалет. Від усього цього залежить якість мого життя і зручність багатьох дорослих і дітей (мам з візочками, людей, котрим важко ходити по сходах).

якщо адаптувати і підібрати зручні ложку і лінійку, ложку та стакан в їдальні, в мене ліпше виходитиме писати, малювати, креслити і все інше. Мої батьки та фізичний терапевт підберуть допоміжні пристрої. Всі ці штуки роблять мої можливості більшими, а моє життя – кращим.
Я говорю повільно, а для мене важливо спілкуватись. Картки Пекс і планшет зі спеціальною програмою для комунікації допомагають мені стати активним учасником класу. З ним я зможу брати участь в уроці, питати і відповідати, просити і відмовлятись, висловлювати ідеї та робити це так само швидко, як інші дітлахи.
А ще я люблю бути активним і рухливим. І з радістю буду ходити на фізкультуру. Для цього завдання мають бути адаптованими. Наприклад, іноді ми зможемо пограти всі разом в піонербол, а не в футбол. А на естафетах я можу засікати час.

Вчитись всім разом – круто, тому що це дає нам можливість дружити. Я відвідуватиму більшу частину уроків разом з усіма. На спільних уроках деякі завдання я буду виконувати по-іншому, їх треба буде підлаштовувати під мене. А ще в мене будуть індивідуальні заняття (логопед, фізичний терапевт…)

Я можу швидше втомлюватись і частіше відпочивати (в класі або ресурсній кімнаті). Коли я втомився, я можу не концентруватись і не включатись в урок, соватись і заважати його проводити. Перший час мені буде потрібна допомога і підказки про те, як я можу відновлювати сили в школі. Наприклад, прилягти на парту або вийти до ресурсної кімнати.

Я дуже схожий на своїх однокласників: якісь предмети я люблю більше, з якимись буде важко, іноді я лінуватимусь і не хотіти робити д/з, а в чомусь буду старанним. І тоді мені важливо отримувати справедливі оцінки. Я буду радіти їм або засмучуватись, але відчуватиму себе рівним.

Поради та ідеї, які допоможуть нам спілкуватись:

Звертайтесь по імені.

Говоріть чітко, простими фразами, і робіть паузи, щоб я встигав обдумати те, що ви сказали.

Я говорю не так чітко, як інші діти. Але я цього вчуся і стараюся. З часом ви почнете розуміти мене краще. А поки що не забувайте про картки і планшет для комунікації.

Поради та ідеї, як потоваришувати з дітлахами та батьками в нашому класі.

Багато хто з батьків звичайних дітей проти інклюзії тому, що:

Вони хвилюються, що їхні діти зі мною не поладнають і можуть нашкодити, штовхнути, наприклад, випадково.
Деяким може здаватись, що через те, що така дитина як я в класі, у вчителя не вистачить часу на інших дітей.
А хтось думає, що через мене наш клас буде слабким, а вчитель буде орієнтуватись на мене, а не на сильних учнів.
Хтось взагалі вважає, що від мене можна заразитись, ви не повірите, але я знаю таку людину.

Щоб менше непокоїтись, треба познайомитись та визначити, за якими правилами ми навчатимемось.

Давайте влаштуємо знайомство. За бажанням усі батьки скажуть декілька слів про свою дитину: захоплення, труднощі та плани. Мої батьки коротко розкажуть про мене. вони розкажуть про досягнення і про труднощі, і про мій діагноз теж. У нашому класі, напевно, будуть різні діти: бешкетник, старанні діти, ті, що не люблять вчитись. Якщо це не буде таємницею, то всім батькам буде простіше.

Обов’язково скажіть про те, що я займатимусь за особливою програмою, а загальна програма не зміниться.

Пам’ятайте, що мої та інші батьки вірять вам. Якщо вони побачать, що ви добре нас розумієте і знаєте, як нам подружитись, вони заспокояться і полюблять наш клас.

Ідеї, котрі допоможуть познайомитись та почати спілкування з дітьми в класі.

Діти шести – семи років вірять батькам та наслідують їхні реакції, думки та погляди. Тому якщо зі мною потоваришують дорослі, то і діти приймуть в компанію.

Друзі – це ті, хто разом грають, а не ті, хто разом вчаться. Допоможіть нам почати грати. Під час перерви ви можете допомогти нам заговорити і у щось пограти. Я теж зможу грати в настільні ігри, слова та інші забавки. А ще я можу бути черговим, як і всі діти.

Ймовірно, на початку вам захочеться вберегти мене від ігор з однокласниками, щоб захистити мене. дуже важливо разом з батьками визначити ті ігри, в які я можу грати, а в які мені грати не варто. Тоді в подальшому можна без страху пропонувати мені активності за можливостями.

Коли інші діти спитають вас, що зі мною. Скажіть, що в мене церебральний параліч, тому я не можу ходити, незвично говорю і в мене є «супер ручка». А якщо у нас з дітьми раптом стався конфлікт, пам’ятайте чудову фразу для примирення: «Усі ми різні».

Я дуже хочу ходити до школи!

Тому що в ній вчаться мої друзі-сусіди. Тут мені значно легше освоїтися. А з часом, завдяки школі, я познайомлюсь з багатьма дітьми та дорослими, що живуть поряд. Всі ми можемо зустрічатись на вулиці, в сусідньому магазині, парку, перукарні та поліклініці. Побачивши одне одного, ми будемо вітатись та посміхатись одне одному і, якщо потрібно, допомагати. Мені здається, так виглядає інклюзивний район. :)